Сьогодні ми з вами вирушимо в мандрівку по селу Кобриновому і познайомимося із будівлями, яким десятки і сотні років. Від центру села попрямуємо на схід. Зупинимося на містку біля ставу.

/Files/images/rdniy_kray/IMG0004A.jpg

Попрямуємо далі на схід. Піднімемося вгору і з лівого боку побачимо будівлю, оздоблену ліпленням та металевими кованими узорами.

/Files/images/rdniy_kray/IMG0003A.jpg

Повернемося назад, до центральної вулиці села. Звідси попрямуємо на північ. Перейдемо місток і зупинимось біля криниці. Нап'ємося чистої смачної води.

/Files/images/rdniy_kray/IMG0002B.jpg

Тепер повернемося обличчям на північ і здалеку побачимо великий будинок. Піднімемося на гору.

/Files/images/rdniy_kray/1.jpg

Продовжимо нашу мандрівку на північ села. Здалеку бачимо поле за селом і якийсь кам'яний знак.

/Files/images/rdniy_kray/IMG0009A.jpg/Files/images/rdniy_kray/IMG0014A.jpg

Перед нами приміщення, яке колись належало панам Браніцьким. Точно невідомо, коли воно побудоване. Але історія зберегла той факт, що у 1781 р. пан Браніцький одружився з племінницею Потьомкіна і отримав у спадок п'ятеро сіл, у тому числі й Кобринове. В селі пани не жили, тільки іноді бували тут. А жив у будинку панський управитель Ронза, якого селяни теж називали паном.

/Files/images/rdniy_kray/IMG0003A.jpg

Ось як розповідає про будинок жителька села Цимбал Алла Прокопівна."Будинок дуже міцний, стіни—метрової товщини. Побудований із якісної цегли і навіть у склад розчину для міцності добавлено яйця. Навколо будинку було багато інших приміщень господарського призначення, але з часом вони зруйнувались.

/Files/images/rdniy_kray/1k.jpg

З приходом революції і нової влади призначення будинку змінилось. Його віддали спочатку під школу. А коли була побудована нова школа, приміщення стало житлом. Отже, основною причиною того, що будівля втратила своє первинне значення, стали зміни в суспільстві.
Перед нами—залишки кам'яного стовпа, який у повну величину мав вигляд хреста.

/Files/images/rdniy_kray/IMG0010B.jpg/Files/images/rdniy_kray/IMG0011B.jpg

/Files/images/rdniy_kray/j1.png

Ось як розповідає про цю споруду жителька села Капелюшна Галина Архипівна: „У 1915 р. вдови солдатів, які не повернулись із фронтів Першої світової війни, встановили цей знак, як пам'ять про загиблих.. Раніше такі хрести ставили при в'їздах в населені пункти. Тобто цей знак поставлено з боку великого чумацького шляху, який проходив повз село з півдня на північ. Після революції релігія стала забороненою і, очевидно, якісь атеїсти зруйнували хрест. Це одна з причин його занепаду. Інша причина полягає в тому, що після зникнення чумацького шляху за хрестом ніхто не доглядав."
У 1900 р. був побудований у селі водяний млин. Але згодом побудували нову греблю і млин перенесли на місце, де він знаходиться до цього часу. Послухайте розповідь жителя села Книша Юрія Борисовича.

/Files/images/rdniy_kray/2k.jpg

Спочатку млин був дерев'яний. Але коли його переносили у п'ятдесятих роках минулого століття, побудували цегляний. Млин працював від того, що вода падала на колесо і приводила його в рух. Після появи електричного млина водяний млин закрили. Довгий час він пустував. У сімдесятих роках в цьому будинку розмістили пивний бар. На початку дев'яностих років в зв'язку з антиалкогольною кампанією цей заклад був закритий. Первинне призначення цієї будівлі втратилось тому, що в селі з'явився електричний млин—набагато зручніший у використанні."
В цій будівлі на даний час знаходиться млин. Я розпитувала маму, бабусю, сусідів, але найкращу розповідь почула від учительки історії Любіченко Людмили Василівни. Ця споруда зведена у 1857 р. на кошти графині Потоцької. Будівля зводилась спочатку, як трьох святих Олександра, Івана і Павла. Одним із перших священників став батько відомого історика Дмитра Мойсейовича Петрушевського. Академік Петрушевський—уродженець Кобринового, професор Варшавського, Петербурзького та Московського університетів. Зверніть увагу на унікальне фото початку п'ятдесятих років. На ньому зображено церкву в її цілому вигляді. Хоча під час війни було пошкоджено снарядом верхню частину. На початку шістдесятих церква була перероблена під млин. Своє первинне значення церква втратила з двох причин. Перша причина. Церква будувалась, як греко-католицька, але більшість населення була православною, тому не було підтримки населення. Друга причина—встановлення Радянської влади. Політика більшовиків не заохочувала релігію. Вони намагалися знайти всьому практичне призначення. Тому з церкви спочатку зробили зерносклад, а згодом і млин.
Жителька села Марченко Марія Дмитрівна розповіла нам про Попову криницю. „Ця криниця побудована в той же час, що і церква. Недалеко від церкви жив священник і біля його дому люди викопали криницю. А в зв'язку з тим, що у розмовній мові батюшку ще називали попом, то з'явилася і назва—Попова криниця. Щороку на Водохрещу вода у криниці освячувалася, в неї опускався срібний хрест. А, як відомо, срібло очищає воду і вона робиться цілющою. І в наш час вода в цій криниці вважається найкращою на селі. В часи війни фашисти накидали в криницю снарядів і очистити її було небезпечно. Криниця стала занедбаною. Але в 1997 р. громада села відновила цямрину, поставила огорожу і хрест біля неї. В давні часи викопати криницю було дуже важко. Тому Попова криниця була одна на кілька вулиць. Своє призначення вона втратила з розвитком техніки. Криниці почали копати за допомогою машин. Якщо колись Попова криниця в цій частині села була єдиним джерелом, то тепер криниці є майже у кожному дворі. На території села на даний момент налічується 141 криниця.

/Files/images/rdniy_kray/karna.png

Кiлькiсть переглядiв: 812